Захворювання порожнини рота

З захворювань порожнини рота найбільше практичне значення по відношенню до впливу на функцію голосо- та мовотворення мають анатомія губ, твердого і м’якого піднебіння, щелеп та зубів.

Найбільш часті аномалії розвитку губ та піднебіння – це щілинні дефекти верхньої губи та піднебіння. Розщелина обличчя — це вада складної етіології, тобто мультифакторна вада. У їх виникненні відіграють роль генетичні та зовнішні фактори або їх поєднана дія у ранньому ембріогенезі.

До них відносяться:

1) біологічні ( грип, паротит, кір, токсоплазмоз та інші);

2) хімічні (ядохімікати, кислоти тощо);

  • ендокринні захворювання матері;
  • психічні травми;
  • професійні шкідливі фактори;
  • вплив куріння та алкоголю (шкідливі звички).

В дітей з вродженими розщелинами є серйозні функціональні розлади (смоктання, ковтання, зовнішнього дихання тощо), які знижують опірність організму до різних захворювань.

Існує слідуюча класифікація вроджених вад:

І. Вроджені розщелини верхньої губи:

1) скрита, неповна розщелина;

а) без деформації шкірно-хрящового відділу носа;

б) з деформацією шкірно-хрящового відділу носа;

2) повна розщелина

ІІ. Вроджена розщелина піднебінна:

1) розщелина м’якого піднебіння

а) скрита (субмукозна — прикрита слизовою оболонкою, тобто підслизова);

б) неповна;

в) повна;

2) розщелина м’якого та твердого піднебіння:
а)скрита

б) неповна;

в) повна;

3) повна розщелина альвеолярного відростка твердого та м’якого піднебіння:

а) однобічна;

б)двобічна;

4) повна розщелина альвеолярного відростка і переднього відділу твердого піднебіння:

а) однобічна;

б) двобічна.

При розщелинах губи спостерігаються також аномалії розташування та кількості зубів. Найбільш важкою аномалією є повне двобічне розщеплення верхньої губи, альвеолярного відростка, твердого та м’якого піднебіння на всьому протязі. У цьому випадку міжщелепна кістка виступає вперед. Дефекти твердого та м’якого піднебіння виникають іноді в результаті захворювання сифілісом. Сьогодні це зустрічається нечасто, так як захворювання добре виявляється і лікується.

Лікування дітей з незрощеннями верхньої губи та піднебіння хірургічне і здійснюється в декілька етапів. Незрощені губи оперуються у віці від 10 днів до 1-го року. Операція на піднебінні здійснюються до 5 років. Залишкові дефекти верхньої губи, носа та деформації піднебіння проводяться від 7 до 14 років. Діти після хірургічної корекції і потребують диспансерного нагляду і лікування. До числа вроджених вад відносяться і вкорочення м’якого піднебіння, а також вкорочення або відсутність язичка.

Ці дефекти можуть виникати в результаті запальних процесів, що супроводжуються виразками слизової оболонки з наступним рубцюванням.

Дефекти язика

Розрізняють вроджені вади язика, до ­яких відносять:

1) аглосію — відсутність язика;

2) мікроглосію- дуже малий за розмірами язик;

З) макроглосію — великий язик.

Відсутність язикаце рідкий дефект розвитку, який веде до порушення відтворення звуків мови. Але відносна зрозумілість мови може бути досягнена шляхом спеціальних вправ за рахунок компенсаторної участі інших органів артикуляції.

Недорозвиток язика та дуже великий язик також відносяться до вроджених вад але збільшення язика може відбуватися за рахунок пухлини (лімфангіома). Досить часто зустрічається вкорочення вуздечки язика. При цьому дефекті утруднюються рухи язика, так як коротка вуздечка фіксує язик до дна ротової порожнини.

Цей дефект повністю ліквідується простим розсіченням вуздечки з зупинкою кровотечі. До числа рідких аномалій належить розщеплення язика, яке іноді поєднується з розщепленням губ та піднебіння.

Дефекти щелеп та зубів

Дефекти розвитку щелеп та зубного ряду проявляються і у вигляді аномалій прикусу. Нормальним вважається прикус при якому верхня зубна дуга дещо більше нижньої, нижні передні зуби злегка прикриваються верхніми, всі зуби верхнього ряду змикаються з відповідними зубами нижнього ряду. Розрізняють аномалії прикусу:

1) прогнатія pro — вперед, gnathos — щелепа) — верхня щелепа і верхня зубна дуга дуже висунуті вперед, нижні передні зуби розташовані далеко позаду верхніх; внаслідок відсутності природної опори у вигляді зубів-антогоністів, нижні передні зуби подовжуються та іноді можуть досягати твердого піднебіння.

Нормальні співвідношенні між корінними зубами збережені.

2) прогенія (pro — вперед, geneion — підборіддя): — це значний розвиток нижньої щелепи; передні зуби нижньої щелепи розташовані попереду відповідних зубів верхньої щелепи.

3) відкритий прикус — характеризується, наявністю вільного проміжку між зубами верхньої та нижньої щелеп при зімкнутому їх положенні. В одних випадках проміжок утворюється між передніми зубами, в той час коли задні зуби можуть змикатися нормально — це передній відкритий прикус, а в інших випадках є проміжок між корінними зубами, а передні артикулюють нормально — це бічний відкритий прикус.

Окрім перерахованих аномалій прикусу є інші відхилення у побудові зубного ряду: рідко поставлені зуби (широкі проміжки між різцями – діастеми), відсутність тих чи інших зубів, зміна форми зубів (клиноподібні зуби), деформовані краї зубів (загострені зуби, зуби з півмісяцевою вирізкою), зуби розташовані назовні від зубного ряду, тощо. Всі дефекти будови та розташування зубів можуть супроводжуватися порушеннями вимови у формі шепелявості (сигматизму).

Усунення аномалій прикусу та дефектів розташування зубів проводиться лікарями – ортодонтами. Найбільш ефективне регулювання зубів у віці від 5 до 10-12 років, коли кістки пластичні і легко піддаються механічному впливу. Зуби, що ростуть поза зубним рядом, видаляються.

При відсутності зубів проводиться протезування щелеп. Після ортодонтного лікування при необхідності назначають логопедичні заняття, які дозволяють покращити вимову.

Нервово-м’язеві порушення

Механізм порушення голосу залежить від характеру змін нервово-м’язевого апарату гортані перед усім від рухомості і тонусу голосових складок, що проявляється у вигляді гіпо — або гіпертонусу.

До периферичних органічних порушень належать дисфонія і афонія при хронічних ларингітах, парезах та паралічах гортані, станах після видалення пухлин. Ступінь дефекту голосу залежить від важкості захворювання.

Хронічні ларингіти супроводжуються ураженням нервово-м’язевого апарату.

При паралічі лицевого нерва відмічається порушення вимови губних приголосних та лабіалізованих голосних. Параліч лицевого нерва, як правило, однобічний. Лице при цьому стає асиметричним, на ураженому боці не закривається око, не підіймається брова, кут рота та щоки опущені донизу, весь рот перекошений у протилежний бік, губи на боці ураження не змикаються і повітря вільно проходить через широку щілину.

Ураження під’язикового нерва викликає периферичний параліч м’язів язика. При цьому спостерігається атрофія м’язів половини язика, язик відхилений у бік ураження. При двобічному ураженні нерва язик нерухомий, спостерігається порушення мовлення, жування і ковтання. Периферичний парез або параліч м’язів язика, м’якого піднебіння, голосових зв’язок, надгортанника випадіння чутливості слизової оболонки глотки, носоглотки, трахеї наступає при ураженні ядер язикоглоткового, блукаючого та під’язикового нервів, їх корінців та нервових стовбурів.

Причинами уражень може бути інфекція, травма, стеноз гортані, ДЦП, пухлини голосових складок, папіломатоз з порушенням дихальної функції. Стан після хірургічного втручання на голосовому апараті також буде супроводжуватися порушеннями функції голосоутворення. Але при порушеннях нервово-м’язевого походження, розлади мовлення ліквідуються логопедичними прийомами.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *